«Роздуми біля парадного під'їзду»
(Переспів з Некрасова)
Ось парадний під'їзд.
Двері нові,фасад
Чорнобривці на клумбах ростуть,
Кожен день 40 років уже
Діти вчитись сюди йдуть.
З сорока я в цій школі мало:
-18 сходжу щоранку на ганок,
І на другий рік тільки буде
Випускний в мене третій світанок.
94-й. Я стала
Першим виховником Тернопілля
І прийшла в 16-ту школу,
Що гриміла на все довкілля
Вчителями, що сіють мудре,
Добре, вічне учням своїм.
В школу,що стала рідною
Як свій власний затишний дім.
Перше вересня. Наша учительська.
Молода чарівна Оксана,
Коло неї завжди енергійна,
Зі свистком, Стефанишин Ганна.
Толерантні, веселі, привітні
Мене прийняли як свою
В непросту,та на диво дружну
Вчителів та учнів сім'ю.
Пам'ятаю Ганчак, вже покійну,
На своїх уроках- актрису велику.
Цикл уроків «Сomе gradesh»
Не забуду, мабуть, довіку.
А Маракіну як забути -
« Динозавра» школи шістнадцять?
Кожен плакав не раз від неї,
Щоб тепер від душі посміятись.
Сині очі Люби Надії
І рептилії Нелі Чотарі,
Огірки і картоплю Вовка
Я назавжди запам'ятаю.
Як ходила з дітьми в походи.
Радості і печалі ділила.
Я дітей предмету учила.
Мене діти - життя любити.
Випускниці нашої школи:
Мої доньки -Любця, Іруся.
І щоранку спішить по знайомій стежині
В школу внучка моя - Януся!!!
Люба - вчителька, як і мама,
У шістнадцятій тільки стартує.
Я люблю свою школу і рада,
Що донька саме тут працює.
Пам'ятаю слова Кордуби:
« Будьте гідні! Бо ми того варті.»
Щоб легкий в наших учнів був фініш -
Працювати треба на старті.
А тепер у нас - новий директор.
Ковч Петро - і нам спокій лиш сниться.
Бо директору нашому в кріслі
Не працюється і не сидиться.
Ожили шкільні коридори
І щодня як не бал - то вечір,
Сяють очі щасливих дітей.
В нас від крил
Розпрямляються плечі.
Слухаю на нараді уважно
Й слову кожному вірю щиро:
Буде сад навкруг нашої школи
І альтанки дружби та миру.
Будуть сходи, альпійські гірки,
Клумби,зали і туалети.
І про нашу оновлену школу
Ще напишуть поети сонети.
Ковч,Підковчики й Підковчата
Хай живуть ще багато років
Хай легкою буде дорога
Від шкільного дитинства порога
В світ дорослий, як море, широкий.
Тут біля під'їзду стояла
Трішки мріяла, трішки згадала
Ваша вчителька, що Вас любить
Поважає, сумує, чекає,
Та, що зайцями вас називає,
І « катком» за непослух катає
Щиро Ваша Гордій Наталя.
19.03.12.
Наталя Гордій
вчитель світової літератури
| 