Вольтер
Прізвище «Вольтер» письменник почав використовувати після шаленого успіху своєї трагедії «Едіп» (1719). Прізвище Вольтер (Voltaire) по суті є псевдонімом, створеним за допомогою анаграми (перестановки і додавання літер у словах) справжнього прізвища письменника: Arouet le j(eune) — Аруе молодший.
Величезний талант поєднувався у Вольтера з неймовірною працьовитістю і невичерпною енергією. Він працював так, ніби дуже поспішав і боявся, що не встигне зробити якусь справу. Робочий день Вольтера тривав від 18 до 20 годин. Ночами він часто вставав, будив секретаря і диктував йому, або ж писав сам. На столику біля його ліжка завжди лежали підготовлені для роботи пера і папір. Диктуючи драму або віршові рядки трагедії, він поводився немов одержимий. «Для того, щоб писати вірші, треба мати всередині чорта», — говорив Вольтер.
Вольтер був людиною широких і різнобічних інтересів. Своє помешкання в маєтку Ферней на франко-швейцарському кордоні, де Вольтер провів близько 20-ти років, він перетворив, за його власними словами, на маленьке королівство, в якому приймав гостей з усієї Європи. Звідси Вольтер вів і своє знамените листування. До його кореспондентів належали прусський король Фрідріх II, російська імператриця Катерина II, польський король Станіслав Август Понятовський, шведський король Густав III, данський король Хрістіан VII. Лише один Людовік XV вороже ставився до найвеличнішого зі своїх співвітчизників. Після смерті Вольтера палка шанувальниця його творчості російська імператриця Катерина II викупила його бібліотеку — 6902 томи книг і 20 томів рукописів.
Вольтер критикував усе і всіх, але особливо нещадній критиці він піддавав релігію. «Як ви ставитесь до Бога?» — запитали одного разу Вольтера. «Ми вітаємось, але не розмовляємо», — відповів письменник. При цьому Вольтер не був атеїстом і існування Бога не тільки визнавав, але й намагався науково довести. Саме Вольтерові належать знамениті вислови: «Вірити в Бога неможливо, не вірити в нього — абсурдно»; «Якби Бога не існувало, його потрібно було б вигадати ». На відміну від офіційної церкви Вольтер вважав, що Бог створив усесвіт, але від подальшого втручання у його справи усунувся. Таку філософію називають деїзмом, і вона вчить, що пізнати Бога можна лише за допомогою розуму, а не віри.
Перед самою смертю «старий грішник» усе ж виявив побажання, аби його поховали за церковним обрядом. Священики категорично відмовились виконати останнє прохання письменника. Родич Вольтера абат Міньйо помістив тіло померлого Вольтера у свою карету, надав йому пози людини, що спить, і в такому вигляді, через жандармські пости, перевіз у Шампань, у своє абатство Селльєр, де письменника і поховали. Прах Вольтера було перепоховано 1791 р., під час Французької революції, в Парижі, в церкві Святої Женев'єви — Пантеоні великих людей Франції. Але на цьому посмертні поневіряння письменника не скінчились. Під час так званої реставрації монархії у Франції (1814—1815) група фанатично налаштованих католиків викрала тіло письменника і знищила його в ямі з негашеним вапном. Труна Вольтера нині зберігається в Пантеоні, а урна з його серцем — в Національній бібліотеці Парижа. На ній написано: «Серце моє тут, а дух мій скрізь».
| 