Каталог статей

РАЙНЕР МАРІЯ РІЛЬКЕ

 Кожний поет, усвідомлю­ючи своє призначення на землі, повинен бути людиною. Такою, що повна любові, здатна подолати природні почуття нена­висті, звільнитися від нього, як від сквер­ни. Поет — це людина.

А людина —це, насампе­ред, добродій, сповнений великої любові до світу, до всього живого на землі. Саме таким добродієм, чия поезія сповнена лю­бові до людей і світу, є австрійський поет Райнер Марія Рільке, який «легким доти­ком торкався душі людини, допомагаючи їй усвідомити вічність».

Поет любив мандрувати. Він побу­вав у Африці, Німеччині, Росії, на Близь­кому Сході. У 1907 р. Рільке познайомився з Лу Андре-Саломе, дочкою генерала російської армії французького походження, яка народилась у Петербурзі. Вона стала од­ним із найближчих друзів поета на все жит­тя. Розумна, із сильним характером, дівчи­на запалила Рільке своїми розповідями про Вітчизну. Разом з нею він у 1899—1900рр. подорожував Росією та Україною. Поет за­цікавлено знайомився з Києвом, Дніпром доїхав до Кременчука, Полтави, Харкова.

 Рільке був вражений красою української природи, народними піснями. Україна пробудила реальне відчуття масш­табності природи, її вели­чі й безмежності: «Згадую оце полтавські степи, над­вечірні зорі, хатки, і охоп­лює душу сум, що мене там немає». На цій зем­лі поет знайшов зразок жаданого єднання людей і природи, землі та Бога. Україна змальована ним як чудовий край безмеж­них просторів із героїч­ним минулим, багатою історією:

Земля без меж, вітри, рівнини,

 Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь,

Пливуть тобі назустріч села

 І знов зникають в далині,

 Немов прожиті щойно дні

 Чи пісня дзвонів невесела.

Рільке закохався в Київ, вважав його «близьким до Бога». Особливо бага­то вражень отримав від Софіївського со­бору, Києво-Печерської лаври. Назавжди зачарували поета пасхальні ночі в собо­рах, прочани Києво-Печерської лаври, які проходили пішки сотні кілометрів, щоб зу­стрітися зі святим місцем. Враження вили­лися у збірки «Часослов» і «Розповіді про Господа Бога».

     Із листа Рільке: «Мамо! Я вже два тижні у Києві. Перед цим побував у Ясній Поляні, родовому маєтку Л. Толстого. Безперечно, Київ — то є найсильніші вра­ження. Це «місто близьке до Бога». Я б хотів тут оселитися назавжди. Тут мені відкрилася «одвічна руська сутність», насамперед пам'ятки культури давнини. А які тут церкви і собори, в них багато старих картин і дорогоцінних реліквій. Думаю колись здійснити переклад перлини давньоруської літератури «Слова о полку Ігоревім». А велична лавра, її колії, печери... Це не передати словами...»

     А ще поет любив українське малярство. Були у нього величезні враження від ікон київських монастирів. Ось як бачив Рільке живопис собору святого Володимира, який виконав Васнецов: «...Ікона абсолютно від­різняється від італійського вівтарного взір­ця. Вона є церковним атрибутом, як золо­та чаша або давня молитва... Однак той, хто заходить до Київського собору святого Володимира, повинен відразу відчути, що в цих образах існує життя». Рільке милував­ся картинами Левицького, Боровиковського, Ярошенка, Рєпіна. Зберігав українські сувеніри: шовкову хустку та срібний візан­тійський хрест.

Подорож розбудила у поетові інтерес до історії Київської Русі, козаць­кої пісні.

Рільке вражають кургани, що височіють над степом, кургани — могили минулих поколінь. Він захоплюється староукраїн­ською літературою та Гоголем, читає Несторову «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський Патерик».

Пошук духовного проводиря при­водить Рільке до Канева, на могилу Тара­са Григоровича Шевченка. Знавець української літератури професор

М. Стороженко пробудив його інтерес до поезій Тараса Гри­горовича. Австрійський поет зачитується творами Великого Кобзаря.

Рільке чув розповіді про коб­зарів, особливо його вразила історія жит­тя Остапа Миколайовича Вересая, відомо­го українського кобзаря.

У чотирнадцятирічному віці той осліп, на­вчився грати на кобзі, став ходити із села до села, виконуючи пісні та думи. І саме коб­зар Остап з рільковської «Пісні про Прав­ду» своїм співом зрушує душі людей, при­мушує боротись за правду.

У цілому ж подорожі 1899 та 1900 років стали для Рільке важливим кроком у пізнанні слов'янського світу, в освоєнні його духовних і культурних цінностей. Саме зустріч з Росією і Україною стала для Рільке тим поштовхом, який пробудив у ньому нове відчуття природи, реального світу. Він відчув себе причетним до глибинних джерел буття, могутніх витоків стихійних творчих сил природи. Це та сама «жадоба реального», котра знайшла вираження в подальшій творчості поета.