Каталог статей

Фрідріх Шиллер

Фрідріх Шиллер, один із найяскравіших представників просвіти­тельського руху в Німеччині кінця XVIII початку XIX ст., у своїй творчості поєднує одночасно і філософа, й естета, і письмен­ника.

Ідеї Шиллера знайшли плідний і закономірний розвиток в укра­їнській літературно-критичній і художній свідомості першої половини XIX ст.

Художня спадщина Шиллера сер­йозно вплинула на розвиток українсько­го письменства, про що, зокрема, свідчать численні згадки про нього в критичних на­рисах, статтях, оглядах тогочасних україн­ських критиків і письменників.

Шиллера оцінюють як майстра художнього слова, який відкривав нові незвідані гори­зонти для європейської словесності, в тому числі і для української літератури. М. Кос­томаров, наприклад, визначав прямий зв'я­зок між творчістю Шиллера та художніми відкриттями Тараса Шевченка: «Тарас Григорьевич прочитал мне Шиллерову балладу... Я увидел, что муза Шевченко раздирала завесу народной жизни. И страшно, и сладко, и больно, и утомительно было за­глянуть туда!!! Поэзия всегда идет вперед, всегда решается на смелое дело, по ее следам идут история, наука и практический труд».

Письменники Західної України, які були тісніше пов'язані з німецькомовною культурною традицією, перенесли на український грунт чимало художніх прин­ципів, характерних для німецької літера­тури, зокрема тих, що склалися у творчос­ті Шиллера.

Особливо тут вирізняється Юрій Федькович, який розпочинав свої художні пошуки як німецькомовний письменник, котрий увібрав найкращі традиції Ґете й Шиллера.

Риси просвітительського кла­сицизму, характерні для Шиллера веймарського періоду, простежуються у творчості багатьох західноукраїнських письменни­ків 30—50-х рр. Найбільше впадають в око твори О. Духновича («Мисль о Бозі», «Ві­чність»), С. Лисинецького («Воззреніє страшилища»), О. Павловича («Піснь русько-слов'янськая»).

Творча спадщина видатного німецького просвітителя справила на українську літе­ратуру далеко не однозначний вплив і при­внесла в художній процес в Україні нові об­рії в осмисленні людини і світу. Природно, що інтерес до Шиллера не згасає в україн­ській естетичній і художній думці протя­гом тривалого часу. Недарма І. Франко із захопленням писав про митця, якого вирізняє «огнистий гуманізм і людяність».

Неодноразово цитував і звертався до Шил­лера Пантелеймон Куліш, який ставив його за значенням поряд із Данте, Петраркою, Ґете, Пушкіним і Міцкевичем. Обстою­ючи самобутній шлях розвитку української літератури, український письменник за­кликав сучасників: «Нехай читають Пуш­кіна і Гоголя наші земляки, нарівні з Байроном, Міллером і Міцкевичем. Ми й самі того доволі поначитувалися і вже сказати, що насмакувалися».

У статті «Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги "Народні оповіда­ння Марка Вовчка"» Ку­ліш цитує слова Шилле­ра про те, що щирі сльози є ознакою справжнього мистецтва, а саме укра­їнська словесність досяг­ла неабиякої майстернос­ті у мистецтві «овладеть сердцем ближнего, гово­рить от сердца к сердцу». Сам Куліш чимало спри­яв популяризації творчості Шиллера серед широкого читацького загалу, пере­кладав його ліричні вірші й балади, що ввійшли до збірки 90-х років «Пози­чена кобза».