У вир життя летять літа-птахи.
В літописах — відлуння наших кроків...
До Риму, кажуть, всі ведуть шляхи,
Але, що Рим, коли є мій Тернопіль!
Де б я не був — душею завжди тут,
Де у ставу вмиває сонце коси,
Де навесні каштановий салют
І тополиний пух, як перли, в росах.
Тут, де кохання не спиня політ,
Є дивом все: цвітіння й падолисти...
Немов із казки дивиться на світ
Тернопіль - юне і прадавнє місто.
У цих рядках вірша тернопільського поета Сергія Сірого стільки любові до міста, яке за свою майже пів тисячолітню історію пережило чимало подій, випробувань, змін. Місто, що несе в собі відгомін минулого, зачаровує спокоєм вуличок, затишком кав’ярень, бруківкою, що виблискує після дощу, де перехожі ще посміхаються один одному на вулиці. Тут можна почути дивацьку галицьку говірку, помилуватися синьооким ставом, пройтися по так званій «стометрівці», сучасному бульварі Тараса Шевченка, що була колись місцем зустрічей чи не для всіх жителів міста, та відчути плин років, що невпинним потоком несуться на хвилях часу.
Земля, на якій розкинулося місто Тернопіль, ховає в собі сліди життя та діяльності поселенців краю ще з часів давнього кам’яною віку (палеоліту). На території та в найближчих околицях міста зафіксовано сліди проживання давніх людей епох неоліту, енеоліту, бронзового, залізного.
Так, наприклад, ще у 1870 році, під час будівництва залізничної колії, було знайдено глиняні посудинки, крем’яний ніж, бронзовий браслет. На початку 2009 року у Великій Березовиці в лісі, на прокладеній грейдером дорозі, був виявлений невеликий скарб монет І—II століть н. е. До складу якого входили близько 50-60 римських денаріїв імператорів Отона, Веспасіана, Траяна та ін.
Також є дані про пам’ятки періодів княжої Русі і Галицько-Волинської держави у найближчих до Тернополя населених пунктах. Так, у селах Дичків, Застінка, Лозова зафіксовано пам’ятки (селища, некрополі) XII—XIII століть. Великий цвинтар епохи Середньовіччя знайдено в с. Острів. Вважається, що у місцевості Сопільче теж могло існувати селище часів Галицько-Волинської держави. На жаль, планомірних археологічних розкопок історичної частини міста не проводилося, тому точні дані щодо цього відсутні. Загалом, пам’ятки періоду княжої Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства свідчать про спільність і наступність у державному розвитку території краю як частини колись великої держави. Територія, на якій розмістилося наше місто, деякий час входила до складу древнього Теребовлянського князівства, а у 1144 році - до складу Галицького князівства. Вже у 1199 році ці землі були включені до Галицько-Волинської держави. До цього періоду належить феодальна садиба XII—XIII століть, виявлена на північно-східній околиці сучасного Тернополя.
Після припинення існування Галицько-Волинського князівства, його землі захопили Литва, Польща та Угорщина. Східна Галичина, була захоплена польською короною. Кременецька та Збаразька волості разом з іншими волинськими землями опинилися у володінні литовсько-руського князя Любарта, якого ще вважають останнім князем Галицько-Волинської держави, і згодом відійшли до Великого князівства Литовського.
Історія ж нашого міста розпочалася 15 квітня 1540 року, коли королівська канцелярія у Кракові надала локаційний привілей великому коронному гетьману Польського королівства графу Яну (Іоанну) з Тарнова на заснування оппідума (містечка-фортеці) Тарнополо на закинутому (спустошеному) місці, званому Сопільче. Назва «Тарнополь» вперше фіксується у документі, написаному «руською» мовою, під 1575 роком.
Основну частину мешканців міста становили русини-украшці. Другою за чисельністю групою були поляки.
У 1550 році засновник міста граф Ян з Тарнова надав містечку магдебурзьке право та детально регламентував обов’язки міщан, одночасно дозволив селитися у місті єврея.
Постать засновника Тернополя Іоанна з Тарнова, або Яна Амора Тарновського (1488-1561), на жаль, маловідома. Дуже часто місцеві краєзнавчі видання неправильно вказують його ім’я, переважно як «Ян Тарнавський». Проте, Іоанн з Тарнова є однією з найвидатніших особистостей свого часу. Він знаний як видатний полководець своєї доби. У 1531 році коронний гетьман Ян з Тарнова у битві під Обертином вщент розгромив спільне військо турків, волохів та молдаван і двічі був удостоєний тріумфу у Львові та Кракові на честь цієї перемоги. Відомий як автор видатної теоретичної праці «Рада воєнної справи». За воєнні заслуги отримав титул графа Священної Римської імперії. Ян з Тарнова толерантно ставився до різних релігійних конфесій, був видатним меценатом мистецтва доби Ренесансу. При дворі Яна Тарновського працювали скульптори Бартоломео Берецці, Джованні. В історію увійшов, як справжнє втілення духу європейської культури Ренесансу. Саме ренесансне обличчя мала й первісна забудова Тернополя.
Щоб вберегти ще зовсім юне місто Тернопіль від татарських нападів, Ян Тарновський 16 травня 1548 року домігся від короля дозволу на утворення ставу між берегами Серету біля села Кутківці, тобто на місці, де він розташовується й нині.
Через тогочасний Тернопіль проходила так звана «Шльонська дорога», якою везли найрізноманітніший товар і переганяли худобу з тогочасного сходу України в Саксонію. На ринках міста торгували сукном, полотном, готовим одягом, гончарними і шкіряними виробами, ювелірними прикрасами, зерном, медом, винами, сіллю, воском, худобою тощо. Постійну торгівлю в місті провадили іноземні купці. З Туреччини вони постачали оливкову олію, зброю, чистокровних скакунів; з Греції - прянощі, вина, тканини; з Волощини - вина, фрукти, рибу; з Московії - хутро.
Пожвавило міську торгівлю надання Тернополю права на проведення трьох ярмарків на рік та щотижневих торгів. У 1772 році Тернопіль увійшов, після першого поділу Речі Посполитої, до складу Австрійської імперії, аз 1783 року став центром австрійського циркулу.
Поступово Тернопіль набував ошатного вигляду. Споруджувалися дерев’яні, а згодом і кам’яні тротуари. У 1809 році збудована двоповерхова будівля магістрату. Наприкінці XVIII століття на українських землях Австрійської імперії набув поширення звичай уживання кави як товариського напою. Про прихильність тогочасних тернополян до кави свідчить те, що українських міщан Тернополя називали «кавунами». Назва «кавун» застосовувалася до міщан-рільників, а не до купців чи ремісників, саме тому, що вони, на відміну від рільників-селян, які пили на сніданок молоко, пили, переважно, каву. На початку XIX століття у місті, що тоді активно розбудовувалося, з’явилися перші «каварні».
Важливою подією в житті громади міста стало заснування в 1861 році першого в Тернополі міського парку (сьогодні - «Старий парк») на території, яку називали «Новий город». Створення парку ініціював Володимир Мандль, який протягом 1855-1868 років обіймав посаду бургомістра (бурмістра) Тернополя. За заслуги В. Мандля перед громадою міста на його честь була названа вулиця, яка вела до парку (тепер вул. Паркова) та поставлено йому пам’ятник (не зберігся) у «Новому городі». Міщани гордилися своїм парком, проте відвідувачі недостатньо дбали про його чистоту й засмічували принесеною з собою їжею. Зрештою влада, заборонила приносити та вживати їжу на території парку, а вхід до парку зробила платним.
Проте у другій половині XIX століття Тернопіль ще залишався невеликим містом, що мало доволі занедбаний вигляд. Лише дві центральні вулиці, Львівська і Міцкевича, виглядали по-справжньому міськими.
Решта 80 вулиць не мали твердого покриття, були вузькими та завалені сміттям. Таз плином часу обличчя міста змінювалося.
Тернопіль поділявся на «старе» і «нове» місто. В місті діяли окружне управління, поєднане з повітовим; окружний суд з цивільним, кримінальним і торговим відділами, з судовою прокуратурою та 8 адвокатами. Також були ґмінне управління, пошта, телеграф.
Особливо важливе значення для економічного розвитку міста мали прокладення залізниці, яка у 1870 році з’єднала Львів з Тернополем, а згодом - з Підволочиськом, а також побудова залізничного вокзалу. Наприкінці XIX століття залізничну колію від Тернополя було прокладено до Бережан, а в 1906 році - до Збаража. Утвердження міста як залізничного центру округи сприяло розвиткові гуртової торгівлі. Залізницею місто було пов’язано з іншими адміністративними та економічними центрами Австро-Угорської імперії.
Ще в 1836 році місто отримало право проводити 12 ярмарків на рік. Поступово розвивалися й інші галузі економіки. У 1851 році збудовано броварню Пшиваліха. Згодом на ній розливали знамените пиво «Окочім».
За статистичними даними, 1886 року в Тернополі нараховувалося 467 ремісників, які займалися пекарством, ковальством, волочінням дроту, обробкою шкір, млинарством, ткацтвом, столярною, гончарною, шевською справою та іншими промислами. Загалом, у місті, як і в цілому краї, переважало дрібне та напівкустарне виробництво.
Розвиток сільського господарства, промисловості та різних ремесел сприяв зростанню торгівлі у Східній Галичині, зокрема, в Тернополі. В самому місті торгували такими товарами, як хустки, стрічки, полотно, вироби з рогожі, вироби бондарів і гончарів, вапно тощо. У продажі був широкий асортимент продуктів харчування: борошно, масло, мед, крупа, риба, хліб, овочі, фрукти, кава, м’ясо, содова вода, тощо.
На початку 1880-х років у місті діяло 20 крамниць, 21 пекарня, а на початку XX століття в Тернополі було вже й 20 буфетів.
Здавна в Тернополі відбувалися ярмарки і торги. Так, щорічно проводилися кінний ярмарок, ярмарок на день св. Анни, який починався 24 липня і тривав два тижні. З’їжджалися на нього купці з Росії, Польщі, Чехії, Угорщини та з інших країн. У спеціальному регламенті торгів указувалось на те, які саме товари можна продавати та в якій кількості, а також - де та коли можна торгувати. Так, худобою торгували лише з 1 квітня до кінця вересня. Нагляд за всією торгівлею в місті здійснював міський магістрат.
В історії нашого міста є доволі багато сумних сторінок. Воно часто потерпало від татарських нападів. Татари безуспішно намагалися захопити укріплення Тернополя у 1549, 1575, 1589 роках.
Великих руйнувань край зазнав у 1605 році, але й тоді, в бою під Тернополем, похід татар був зупинений. Вдершись на Поділля у 1618 році, татари зруйнували укріплення Тернополя. Спроби пограбування міста вони продовжували і пізніше, зокрема у 1621 та 1626 роках.
Надзвичайно постраждало місто у 1648-1649 роках, було знищено і пограбовано 270 будинків. Спустошливими були й подальші епізоди «Хмельниччини». Біля Тернополя кілька разів групувалися ворогуючі сили. Через кілька днів після укладення Зборівського миру 1649 року через Тернопіль у напрямку на Львів вирушило коронне військо. У травні 1651 року, напередодні битви під Берестечком, Б. Хмельницький тривалий час перебував табором під містом, групуючи війська між Тернополем і Збаражем. Переслідуючи шляхетське військо коронного гетьмана М. Калиновського повз Тернопіль пройшли козаки з татарами. Місто було спалене. Чимало міщан тоді повтікали до Дніпра або до козацьких міст.
Багато лиха зазнало місто і від природних стихій та явищ.
Так, у 1673 і 1690 роках зафіксоване велике нашестя сарани, комахи спустошили околиці Тернополя, знищили збіжжя і спричинили неврожаї.
У 1770 році місто зазнало епідемії чуми, внаслідок якої померло майже 10 тисяч мешканців. Наступна велика епідемія страшного захворювання панувала в Тернополі та околицях у 1778 році.
До значної паніки серед міщан у XVIII столітті спричинилася низка природних явищ. Так, 7 червня 1738 року місто відчуло потужні поштовхи землетрусу. У 1743 році мешканців міста вразила та налякала величезна комета. 17 червня 1748 року в Тернополі спостерігали затемнення сонця. А за місяць, у липні того ж року, місто та околиці заполонила сарана. Було її стільки, що накрила поля товстим шаром майже на півліктя.
21 березня 1764 року знову було затемнення сонця. А у 1768 році на греко-католицький Великдень у травні випав сніг до колін.
Попри те доволі часто дошкульними місту природні катаклізми: буревії, посухи, епідемії тощо. Дослідниця Л. Загродзька у 1933 році, на основі давніх міських хронік, склала хроніку подій міста Тернополя. У ній повідомляється про прикрі «трафунки», що спіткали місто у XIX та на початку XX століть.
У 1818 році сталася пошесть вітряної віспи.
У 1831 році Тернопіль охопила епідемія холери. Спочатку, в травні, на холеру захворіло декілька людей. Через це у червні того ж року швидше завершили навчальний рік, було зачинено церкви і костел. На Торговій площі (згодом, площа Собеського, тепер - майдан Волі) регулярно відправлялися Служби Божі. Було закладено шпиталь і холерний цвинтар (збоку від залізничної колії на Березовицю). Лише у вересні пошесть було зупинено. Її останньою жертвою стала молода мешканка міста Анастасія Онуферко. Загалом же, за 1831 рік через азійську холеру померло 10% населення.
У 1833 році (за іншими даними, у 1832-му) в Тернополі сталася велика пожежа. Згоріло дві третини міста. Пожежа ширилася з дивовижною швидкістю через посуху.
У листопаді 1835 року в місті панувала нервова пропасниця. 5 листопада в гімназії оо. Єзуїтів (згодом - 1-а Державна) було 63 хворих учні.
30 серпня наступного, 1836-го, року о 2-й годині по полудню місто захопила жахлива буря. Від північного заходу зірвався вихор. Хмари вкрили небо, стало темно, як уночі. Незабаром впав град завбільшки з куряче яйце. Лише в гімназії оо. Єзуїтів було вибито 267 шибок.
У 1837 році вдарили сильні морози. На Новий рік і 2 січня було -28°С. Того ж року, 26 і 27 червня, невщухаюча злива спричинилася до затоплення лук і пасовищ. Того ж місяця знову панувала нервова пропасниця.
Від грудня 1840-го до березня 1841-го року панували морози, які сягнули відмітки -32°С.
У 1845 році знову панувала посуха. За наказами греко-католицької і римо-католицької капітул 10 липня відбулися процесії по полях, а також до фігури Матері Божої біля чернівецького гостинця (шляху).
26 червня 1855 року дощ лив, як з цебра, луки і пасовиська були затоплені.
У червні 1864 року в Тернополі град падав чотири рази серед страшної бурі.
У 1868 році зимової пори по заході сонця з’явилася комета. Хвіст від неї сягав від ставу аж поза костел Єзуїтів (тепер швейна фабрика). Пси заводили, худоба ревіла, сталася величезна паніка, поповзли чутки про скору війну.
У травні 1869 року стояли спекотні дні, було аж +34°С. У червні того ж року містом чотири рази прокотилися буревії з градом.
У лютому 1870 року мороз досяг -33°С.
У травні 1872 року було аж чотири градові бурі.
У 1873 році палав замок. У 1879 році сталося нашестя щурів. Мандрували вони з боку Петрикова такими купами, що шляхи сполучення утримували возами. Нове нашестя щурів сталося в 1882 році. Люди збиралися юрбами, спостерігаючи за незвичним видовищем.
Рік 1884-й всіх здивував урожайністю. Поле, яке на початку XIX століття давало максимум 8 кіп збіжжя, дало цього року аж 16 кіп.
Зима 1886 року накидала стільки снігу, що для того, аби дістатися надвір, робили тунелі.
У 1887 році в Тернополі сталася епідемія віспи. У повіті померло 4765 осіб.
Весна 1894 року була дуже холодна і винятково дощова.
У жовтні й листопаді 1900 року напала нова пошесть - епідемія скарлатини. Вона повторилася й у 1902 році.
У 1908 році мешканці міста спостерігали комету, що була видима на заході.
У листопаді 1911 року сталася чергова пошесть скарлатини.
Наведені вище факти яскраво ілюструють тогочасний стан медичного обслуговування та проблеми з санітарією.
Упродовж багатьох століть формувалося історичне обличчя нашого міста. Свій відбиток в архітектурі Тернополя залишили часи панування на західноукраїнських землях Речі Посполитої, Австрійської та Російської імперій, а також період перебування у складі СРСР.
І сьогодні у місті ведеться будівництво житлових та культових споруд. Забудовники використовують прогресивні архітектурні проекти. Шкода лише, що Тернопіль не має генерального плану розвитку та забудови, внаслідок чого постраждало обличчя центральної частини міста. Щодо пам’ятників, то їх в Тернополі зараз більше 20. Серед них пам’ятники Тарасу Шевченку, Івану Франку, князю Данилу Галицькому, Івану Горбачевському та багато інших. На жаль, щонайменше п’ять пам’ятників не збереглися до нашого часу. У серпні 2010 року в Тернополі відкрили пам’ятник легендарній землячці - оперній співачці Соломії Крушельницькій. Це поки що єдина в Україні скульптура прими у повен ріст. Також у місті знайдеться чимало цікавих пам’ятників, починаючи від пам’ятника Людині-неведимці та водопровіднику, й закінчуючи пам’ятником бджілці-трудівниці.
Сумна історія одного з улюблених пам’ятників городян, що має назву «Випадкова зустріч» - подарунка місту від американського мецената Джона Звожека. Початково скульптура виглядала, неначе дві знайомі зустрілись і присіли погомоніти під розлогими липами. У 2003 році злодійські руки мисливців за кольоровими металами вкрали одну із панянок. Зловмисників так і не було знайдено, тож тепер її подруга сидить самотньою.
Наше місто завжди славилося своїм патріотизмом. Прагнення до свободи - в крові тернополян, воно передане поколіннями предків, що боролись за свою країну. В буремному 1918 році Тернопіль був проголошений столицею молодої Західно-Української народної республіки.
Переломним моментом в житті Тернополя став і 1990 рік. Тоді, 26 квітня, в центрі міста, на театральній площі, було вперше в Україні піднято й освячено український національний прапор. Хочеться вірити, що в минулому Тернопіль залишив усі випробування та негаразди, а попереду чекають кращі часи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Бандерівський М. Могильник в Петрикові біля Тернополя в контексті поховального обряду висоцької культури / М. Бандерівський. - Львів, 2002. - 282 с.
- Барвінський О. Спомини з мого життя. Частина перша та друга / Упор. А. Шацька, О. Федорук; ред. Л. Винар. - Київ: Смолоскип, 2004. - 528 с.
- Бармак М. В. Тернопільщина: від Першої до Другої світової війни. - Тернопіль, 1995. - С. 130-149.
- Бармак М., Бармак О. Наш край - Тернопільщина (на допомогу вчителю та учням). - Тернопіль, 1998. - 168 с.
- Бенцаль М І. У в’язниці і на сцені / М. Бенцаль // Тернопіль. — 1991. - № 2 .- С . 58-59.
|
