На конкурс «Мій Тернопіль».
Авторська поема-легенда про створення міста Тернопіль
«Подвиг Терни»
Автор:
Гордій Наталя Володимирівна
Вчитель світової літератури
Тернопільської ЗОШ І-ІІІ ст.. №16
Ім. В. Левицького
Домашня адреса:
м. Тернопіль, вул. Липова 25, кв. 31
моб.тел.: 0672909603
- 2015 –
… Ні зірок, ні місяця,
Ні зітхань дівочих:
Чорна ніч село повила,
Тільки десь цокоче…
Коні! Коні! Тисячі…
І копита вбрані:
Щоб людей не побудити,
Щоб побільше бранців!
Налетіла татарва,
Все село накрили,
Сто дівчат, красунь волинських,
В полон захопили.
Плачі, зойки та прокляття,
А де ж парубки?
- Ще звечора заманили
В ліс татарчуки.
Пов’язали юних бранок,
Заломили білі рученята.
Взяли й Терну – одиначку
У Мами і Тата.
Глянув бусурман на неї:
«О Аллах, не вірю,
Що краса така буває,
Та маю надію:
Не пропаде, не розтане,
Як якась примара.
Буде, буде чим прикрасить
Гарем Яничара!!!»
Стояла налякана Терна
Перед ворогами сама:
Мати давно померла.
Коханий воює. Нема
Батька старого вдома –
Сільську череду пасе.
Стоїть, від сну ще тепла,
Острах груди пече:
Татари, полон, ніколи
Коханого вже не побачить…
Очі горять зневагою,
А серце налякане плаче.
Коси, мов два перевесла,
Стеляться до землі,
Ніби хочуть зігріти
Ніжки, як панські малі.
Очі великі-великі,
Як стиглий терен, блискучі,
Брови злетіли гордо,
Як орли над Дніпровською кручею,
Щоки, уста, біла шия,
Стан тоненький дівочий…
Соромно перед ворогами,
Руки в молитві склала –
Груди сховати хоче.
Заніміли жорстокі вояки,
Стало тихо-тихо довкола.
І виходить найстарший убивця
У тісне яничарів коло:
«О Аллах, та невже буває
Така врода сліпуча чи, може,
Це спустився ангел із неба?
- Швидше килим сюди подайте,
Щоб сховати коштовну ношу!!!
Подарунок самому Хану привезем,
- Та чому ж ти плачеш?
- На коліна, закрийте очі,
Хай ніхто цю красу не бачить!!!
Будеш в шатах коштовних ходити,
Бо таких, як ти, мало в світі.
Знаю, Хан тебе буде любити
І народяться у Вас діти…»
Яничари, - подумала Терна,
Ні, ніколи цьому не бути!
Закричала: Де ти, коханий?
Мертвий степ. Нікого не чути…
Засіріло. З усього села
Вдів, дідів, дітей позганяли.
І окремо налякані, скривджені
Коліжанки Терни стояли.
Молоді, вродливі, заручені
Порятунку в Бога благали,
Щоб земля під селом провалилася,
Щоб в неволю дівчат не забрали!!!
Ой, не сталося, як гадалося:
Крім дівчат, всіх у хаті закрили,
Поглумилися, посміялися
І живими людей спалили.
А дівчат по двох пов’язали,
Ноги, як худобі, спутали,
Наказали коси прикрити,
Щоби личка не почорніли
І в полон яничарський погнали.
… Закурила дорога в степу.
Йдуть дівчата кудись на наругу.
Ніг забитих, спеки не чують:
Горе, розпач, пекуча туга.
… Везуть Терну, мов царицю.
Вже й село минули.
Не прийшли на поміч Хлопці,
Мабуть, не почули.
Яничар, під полог зирка:
Чом червоні очі?
- Не плач, маєш стать для Хана
Сонцем серед ночі!
Очі! Очі! Серце шалено забилось.
Від думок холодіє в грудях.
Очі! Очі! Прости мене, Боже,
Не судіть мене строго, люди!
Зойк, як постріл… і покотились
Дві тернини у степ серед ночі.
Засичав Яничар від безсилля!
Бо погасла врода дівоча,
Дві діри – де сяяли очі.
Свист нагайки: Дурепа! Холопка!
Долю ти свою зруйнувала!
Залишайся в степу подихати!
Щоб ти щастя ніколи не знала!!!
А дівчата, налякані пташки,
Все почули і зрозуміли.
Мить… і очі прекрасні, дівочі,
Сотні бранок у степ покотились…
Очі! Очі! Чому? Для чого
Так жорстоко самі до себе?
- Та полон їм уже не страшний:
Ну кому сліпі бранки треба?
Кого вбили, кого покалічили,
Поскакали вперед степами,
А дівчата назад, додому,
Попелище прибрати квітками.
А на ранок – цвіте долина:
Терен, терен до самого неба.
Так спокійно, пахуче і гарно,
Що і Раю, мабуть, не треба.
ІІ
… Чуєш, Яне, яка легенда? –
Так Тарнавському мовив служка.
То ж на полі терновім фортецю
Тернополем назвать буде слушно.
Що ж, хай буде тут файне місто,
Серед тернів – міцна фортеця.
Ми збудуєм таку твердиню,
Що хай ворог і не сується!!!
І уже дружині коханій
Пан легенду розповідає.
І сумна блукає Софія.
Їй загибель прекрасної Терни
Серце щире шляхетне крає…
Тужить пані за рідним домом.
За подругами і батьками.
Чоловік будує фортецю,
А вона блукає степами.
Раз причулося – хтось ніби плаче...
Глянь – дівчата сліпі співають.
В тому місці б’є чисте плесо.
Є вода, а то враз – немає.
- Яне, Яне, вкопай для мене
Тут ставок коло забудови.
Круг ставка давай розбудуємо
Місто-казку світле, чудове!
… І ось так, по цеглині – цеглина,
Серед тернів, неба і плеса
Виріс славний Тернопіль. І нині
Тут живуть добрі, щедрі люди,
Патріоти своєї держави,
України сини відважні,
Що їм кажуть: «Героям слава!»
А сьогодні, в час спільного горя,
Пам’ятаймо подвиг дівочий!
Не ховаймося за жінок!
Відвоюємо Україну,
Збережемо державу вільною
За поругані Терни очі!!!
| 