Каталог статей

Йоганн Вольфганг Гете

Серед видатних німецьких просвітителів другої половини XVIII — початку XIX ст.

Й.В.Гете належить особлива роль у популяризації ідей європейського Просвітництва на теренах України. Вже в 1803 році розпочинається його листування з графом С.О.Потоцьким, який обіймав посаду попечителя Харківського навчального округу. В цей час у Харкові йшла інтенсивна робота по заснуванню університету. Німецький учений-просвітитель зацікавився цією ідеєю і розпочав особисто підбирати викладачів до цього навчального закладу. Не дивно, що в 1827 році його було обрано почесним членом Ради Харківсько­го університету,

Завдяки зусиллям Гете, з Німеччини до Харкова виїхали Людвіг Шнауберт, який був призначений на посаду професора хімії та металургії, а також Ієнський філософ та естетик Йоганн Баптіст Шад.

Чільне місце в українському літературному процесі першої пол. XIX ст. посіли переклади, переробки та переспіви творів Гете. До поетичної спадщини німецького пись­менника звернувся П.Гулак-Артемовський, якому належить переспів відомої балади Гете "Рибалка". Фабула цієї поезії — закоханий у русалку юнак ки­дається у звабливе підводне царство — сягає глибин міфологічних уявлень про світ. Український поет зберігає сюжетний і тематичний каркас оригіналу, але осмислює його в дусі національної літературної традиції, орієнтуючись на мотиви українського фоль­клору.

В поемі  українського поета М.Макаровського "Наталя, або Дві долі разом" знайшов відбиток сюжет популярного твору Гете "Герман і Доротея".

Своєю постановкою проблеми особистості впадає в око певна типологічна подібність між романом Гете "Літа науки Вільгельма Майстера" і повістями Т.Шев­ченка "Художник" і "Близнецы", в яких простежу­ються традиції роману-виховання. Водночас кульмінація Шевченкової поеми " Слепая" — божевілля Оксани та її діалог з матір'ю — нагадує епізод з драматичної поеми німецького письменника "Фауст", пов'язаний з долею Гретхен. Цікаво, що, відбираючи твори для читання під час перебування у 1858 році у Нижньому Новгороді, Шевченко особли­во зупинився на сцені побачення у в'язниці божевільної Маргарити з Фаустом (запис у щоденни­ку від 16 лютого 1858 року).

В українській преромантичній та романтичній естетико-критичній думці послідовно сформувалося уявлення про Гете як про такого культурного діяча, творча діяльність якого активно сприяла збиранню найкращих зразків німецького фольклору. Більше того, в окремих працях прямо висловлюється думка про те, що саме на Гете слід рівнятися й українським збирачам фольклору.

Цікаво відзначити, що в українській критичній думці першої половини XIX ст. існувала тенденція до зіставлення різних письменників-просвітителів, в тому числі і німецьких, щодо їхнього внеску в подаль­ший поступ світової літератури.

В історії сприйняття Гете українською художньою й естетичною думкою особлива роль належить І.Франкові, який не тільки перекладав видатного німецького письменника, а й часто звертався до ньо­го у своїх багаточисленних статтях, критичних на­рисах та оглядах, серед яких найприкметнішими є "Слівце критики" (1876), "Літературні письма" (1876), "Перша передмова до перекладу "Фауста" Й.В.Гете" (1882), "Поступ славістики на Віденськім універси­теті" (1897), "Із секретів поетичної творчості" (1898), "Історія української літератури. Часть перша. Від початків письменства до Івана Котляревського" (1909). Для Франка Гете — один з тих яскравих європейських письменників, художні пошуки яких привели до кардинальних змін в характері художнь­ого мислення, відкриття нових незвіданих горизонтів образного освоєння дійсності. Називаючи Гете "найбільшим поетом наших времен", український критик бачить в його творчості невідому раніше оригінальність та здатність представити незаангажовано найрізноманітніші аспекти сучасного йому життя, які включають і об'єктивне зображення усіх верств тогочасного німецького суспільства, і відтво­рення "найщоденніших, звичайних речей". Щоправда, в радянському літературознавстві ці оцінки Гете зазнали поверхової соціологізації, тоді як насправді тут у Франка йдеться про довершеність художнього мислення, про єдність поетичного слова і думки, про закономірну залежність митця від навко­лишнього світу.

Наголошує Франко і на особливій раціональній детермінанті творчості німецького письменника, який вирізнявся здатністю до холодного "розумово­го обміркування" змісту і композиції поетичного тво­ру, талантом до неупередженої оцінки попередників і до критичного осмислення найрізноманітніших філософських та естетичних теорій. Власне цей та­лант і допоміг Гете разом з такими письменниками і культурними діячами, як Г.Лессінг, Ф.Шіллер і Й.Гердер, суттєво розширити масштаб художнього узагаль­нення в німецькій літературі, урізноманітнити її жа­нрову і стильову палітру. До таких принципових зру­шень в українському письменстві, посилаючись на Гете, і закликає Франко своїх сучасників.

Найполемічнішою в цьому плані є передмова до першої частини "Фауста", переклад якої належить Франкові. У передмові наголошується на необхідності сміливішого виявлення нових тенденцій в українській літературі, де вагомого значення надається багатог­ранному й повнокровному осмисленню дійсності, коли художнє слово безпосередньо націлене на пекучі та нагальні запити дня.

Творча спадщина видатного німецького просвіти­теля не обійшла стороною українську культуру, спра­вивши на неї вагомий вплив і привнісши в літератур­ний процес в Україні нові обрії в осмислення людини і світу. Природно, що інтерес до Гете не згасає в ук­раїнських письменників і перекладачів до нашого часу. У XX ст. переклади його творів належать Д. За­гулу, М.Рильському, М.Бажану, І.Виргану, М.Лукашу. Відомий письменник-емігрант І.Качуровський, щойно повернутий до нас із забуття, провів дослідження "Відгуки творчості Гете в поезії Ю.Клена".